У 1896 році Зигмунд Фрейд заклав основу нової наукової традиції – психоаналізу.
Коли у нас виникла ідея видавати в Україні журнал на психоаналітичну тематику, ми спробували визначити, яке місце займала і займає наша країна в процесі виникнення і розвитку психоаналітичних ідей.
Ще півтора десятиліття тому вважалося , що психоаналіз – виключно західне явище. Однак, після зміни політичного устрою СРСР на початку дев’яностих років минулого століття відроджується психоаналітичний рух в Росії. З появою в 1991 році першого інституту психоаналізу в м. Санкт – Петербурзі почалася підготовка фахівців. І сьогодні вже можна констатувати факт наявності в Росії підготовлених, практикуючих, психоаналитично орієнтованих фахівців .
Що ж відбувається у нас в Україні? Чи можливий тут психоаналіз? І наскільки, взагалі, коректно говорити про український психоаналіз?
Перш ніж відповісти на ці питання, варто звернутися до історичних фактів.
Як відомо, батьки Фрейда були вихідцями з України. Який вплив це справило на Зигмунда Фрейда? Яке місце займала Україна в житті Амалії Натансон і Якоба Фрейда, і як це вплинуло на особистість їхнього сина?
Відповіді на ці питання мають не тільки історичну цінність, але і є передумовою для психоаналітичного дослідження ще одного боку особистості творця психоаналізу.
Відомий російський філософ, фахівець з питань психоаналізу В. Лейбин висунув і обгрунтував ідею «російськості» Фрейда у зв’язку з витоками інтелектуального та особистісного розвитку австрійського вченого і їх впливом на трансформацію перших психоаналітичних ідей про людину і культуру.
Однак, як це не парадоксально на перший погляд, українське коріння Фрейда – маловивчений факт історичного знання, який , безсумнівно, заслуговує на увагу, і його осмислення може пролити світло на певні особливості особистісного та інтелектуального розвитку засновника психоаналізу. Дослідження цього питання – не тільки можливий прорив до глибинних витоків несвідомих інтенцій і свідомої діяльності віденського лікаря як клініциста і теоретика. Це дослідження може стати тією відсутньою ланкою , завдяки якій можна краще зрозуміти зв’язок між засновником психоаналізу і Україною, психоаналітичними ідеями і тими соціокультурними процесами, які відбуваються сьогодні у нашій країні.
Окрім українських коренів З.Фрейда з Україною пов’язує ім’я Л. І. Даршкевіча – друга, соратника і однокласника Зигмунда Фрейда під час його стажування в клініці Сальпетрієр у відомого французького психоневролога Ж. М. Шарко .
Також з Україною пов’язані імена О. Шмідта – директора першого в Росії Московського психоаналітичного інституту, і його дружини В. Шмідт – директора експериментального дитячого садка при цьому інституті .
В.Н. Ліхницький, А.М. Халецький, Я.М. Коган, М. Вульф – це далеко не повний список психоаналітиків, які практикували в Україні в 10-30-ті роки і підтримували зв’язок з Віденським психоаналітичним товариством.
Окремо варто згадати ім’я доктора Л.М. Дрознес, який привіз до Фрейда Сергія Панкеєва – одного з найзнаменитіших психоаналітичних пацієнтів.
Всі ці факти дозволяють стверджувати, що Україна має свою психоаналітичну історію, і говорити про її глибинний психоаналітичний потенціал, про недосліджене значення впливу української культури і ментальності на розвиток психоаналітичних ідей.
Сьогодні зусиллями Української Асоціації Психоаналізу (м. Київ) і Південно – Українського Психоаналітичного Товариства (м. Одеса) виявлено багато історичних матеріалів про життя С.Панкеєва, знайдено будинок, що належав родині Панкеєвих в Одесі і будинок – садиба Панкеєвих у Василівці.
Існує багато унікальних матеріалів, пов’язаних з життям і роботою талановитого одеського психіатра, який практикував психоаналіз – Якова Мойсейовича Когана.
Величезну подяку за ці матеріали, а також розповіді про батька та українських аналітиків першої хвилі ми висловлюємо Валентині Яківні Коган – доньці Я. М. Когана, який також був одним з перших перекладачів робіт Зигмунда Фрейда на російську мову.
Аналізуючи відродження психоаналізу в Україні сьогодні, необхідно відзначити наступне: цей процес є закономірним продовженням психоаналітичних традицій в нашій країні; очевидний зростаючий інтерес до психоаналітичної освіти та психоаналітичної літератури; можна констатувати певну моду на психоаналіз. Словами «психоаналітик» і «психоаналіз» рясніють сторінки популярних журналів і газет, ці слова часто звучать у засобах масової інформації. Але, як правило, більшість тих, що говорять таким чином про психоаналіз, детально не вивчали Фрейда, і конструюють, як можуть, свої уявлення про нього, створюючи черговий міф.
У цієї моди є ще і зворотній бік – говорити і писати про це модно, але, як і в радянський час, розмови часто безпідставно критичні. З одного боку – це історично сформоване неприйняття психоаналізу. З іншого боку, подібна критична позиція демонструє нам опір, про який попереджав нас Фрейд, і емоційно забарвлену реакцію, що означає, що психоаналітичні відкриття не залишають людей байдужими.
Подібна мода на психоаналіз породжує масу практикуючих «фахівців», що називаються модним словом «психоаналітик», але які не отримали достатньої освіти. І це «буйне плем’я дітей лейтенанта Шмідта» часто дискредитує в очах громадськості доки ще офіційно не реабілітований психоаналіз.
Психоаналіз – герменевтичне знання, тобто наука тлумачення. Важливим є той факт, що психоаналіз слід розглядати в триєдності: науки, психотерапевтичної техніки і «руху», оскільки З. Фрейд створював психоаналіз рухаючись від психотерапевтичного методу через самоаналіз до світогляду. Відтворюючи для читача «будівлю» психоаналізу, нам доведеться відновлювати «фрагменти, яких бракує», і ми сподіваємося робити це на сторінках нашого журналу.
Так склалося, що до вітчизняного читача багато психоаналітичних текстів доходили через переклади з німецької на англійську, а потім і на російську мову. Ще складніша ситуація склалася з «українським Фрейдом», оскільки на українську мову тексти перекладалися в основному з російських видань. В результаті потрійного перекладу багато робіт З. Фрейда змінювалися до невпізнання, і, звичайно ж, викликали роздратування у читачів своєю невизначеністю, заплутаністю і труднощами у сприйнятті.
Цими обставинами, на наш погляд, обумовлена необхідність видання професійного журналу з психоаналізу, що дасть можливість читачеві отримувати якісніші переклади класичних психоаналітичних праць, стежити за розвитком психоаналітичних ідей та психоаналітичного руху у нашій країні.
Сьогодні в українському суспільстві існує досить розмите уявлення про психоаналітичну практику та сферу її застосування, тому дуже коротко відносно цього можна сказати наступне: у всьому світі психоаналіз вивчають і застосовують на практиці не лише медики, що працюють у галузі психіатрії, психотерапії, психосоматики або медичної психології. Фрейдівську психоаналітичну теорію з успіхом використовують також філософи і культурологи, психологи і соціологи, педагоги і філологи, соціальні працівники і юристи, тобто усі, хто працює у тій галузі, де стосунки між людьми відіграють важливу роль у професійній діяльності.
Психоаналітичну ж практику у нас найчастіше зводять до лікування. Безперечно, психоаналіз був створений завдяки медицині, і можливості психоаналізу у психотерапевтичному застосуванні є загальновизнаними. Але що відбувається в дійсності? Більшість вітчизняних психіатрів навряд чи будуть застосовувати психоаналіз як основний метод лікування. Сучасна психіатрія має в своєму арсеналі велику кількість фармакологічних засобів для пригнічення симптомів психічних захворювань.
Для розуміння призначення психоаналізу мені хотілося б звернути Вашу увагу на наступні цитати Зигмунда Фрейда:
«Я говорив Вам, що психоаналіз починався як терапія, але я хотів би рекомендувати його вам не в якості метода лікування, а через істини, що він у собі містить, через роз’яснення про те, що найбільше стосується людини, ії власної суті, і завдяки зв’язкам, які він розкриває в найрізноманітніших аспектах своєї діяльності».
«Ми зовсім не хочемо того, щоб психоаналіз без залишку поглинувся медициною і у своїй остаточній формі існував би тільки в підручнику з психіатрії у розділі «Терапія», поряд з такими методами як гіпнотичне навіювання. Психоаналіз заслуговує на кращу долю, і сподіваюся, що це так і буде”.
«Я виступаю за самоцінність психоаналізу і його незалежність від медичного застосування».
«Я хочу запобігти знищенню науки терапією».
«Психоаналіз є частиною психології, але не медичної психології чи психології патологічних явищ, а просто психології . Звичайно, він – не вся психологія, а її підстава, можливо, взагалі її фундамент. Не можна дозволяти вводити себе в оману можливістю ефективного застосування психоаналізу для медичних цілей» .
Я не намагаюся позбавити медиків психоаналізу, а хочу ще раз підкреслити, що психоаналіз є не стільки методом лікування, скільки методом пізнання особистості, процедурою дослідження психічних процесів, які недоступні іншим методам. І тільки як наслідок – заснованим на цьому дослідженні методом психотерапії.
Визначальною характеристикою практичного застосування психоаналізу є можливість особистісних змін за рахунок більш глибокого розуміння себе, і як результат – краща адаптація як до себе, так і до навколишнього світу .
На етапі відродження психоаналізу в Україні дуже важливо враховувати широкий діапазон застосування психоаналізу в різноманітних галузях життя суспільства. У зв’язку з цим виникає необхідність в якісній підготовці психоаналитично орієнтованих фахівців, які застосовують психоаналіз в різноманітних напрямках професійної діяльності .
Та все ж, український психоаналіз – як і раніше, поняття досить умовне. Створення професійних психоаналітичних спільнот, професійних організацій, стандартів навчання та сертифікації, школи – все це знаходиться у стадії розвитку. Однак ці процеси почалися. І вже в сучасній Україні існує можливість отримати методично обґрунтовані знання у галузі психоаналізу.
Міжнародний Інститут Глибинної Психології, створений на базі Київського представництва Східно – Європейського Інституту Психоаналізу (м. Санкт – Петербург) у 2001 році, має першу в Україні державну ліцензію на курс психоаналітичного освіти. Існують психоаналітичні товариства в різних містах України і створена Українська Асоціація Психоаналізу.
З 2003 року при МІГП працює літературне видавництво, яке займається випуском спеціалізованої наукової літератури з психоаналізу: книг та періодичного журналу «Псіхоаналiз. Часопис». Журнал є на даний момент єдиним виданням такого напрямку в Україні (статті друкуються російською, українською, англійською мовами). Журнал надає можливість усім зацікавленим людям стежити за розвитком психоаналітичних ідей в нашій країні. Журнал друкує якісні переклади класичних психоаналітичних праць, статті та роботи як відомих психоаналітиків, так і слухачів Інституту глибинної психології, що розпочали свою практику. На його сторінках висвітлюються етапи розвитку сучасного психоаналізу, розглядаються різні точки зору, ведуться дискусії і відкриваються невідомі факти історії психоаналітичного руху у світі. Унікальність журналу полягає у тому, що він видається професіоналами для професіоналів – фахівців у галузі психоаналізу і тих, хто бажає серйозно займатися цим захоплюючим методом пізнання особистості. Також видається психоаналітична література відомих авторів у галузі психоаналізу.
У серії «Мистецтво психоаналізу» світ побачили книги Віктора Мазіна «Машина на ім’я «Людина»»,
«Онейрографія : Привиди і Сновидіння», «Вступ до Лакана» , «Параноя» і книги Соломона Резніка
«Ментальний простір», «Людина в маренні». Фахівці інституту розробили і видали перший в Україні
«Словник психологічних термінів з глибинної психології». А зусиллями одеської частини Асоціації була видана книга «Одеські реалії Людини- вовка» .
Я також сподіваюся, що читач зможе відкривати для себе психоаналіз, в процесі знайомства з психоаналітичними текстами класиків та сучасних психоаналітиків, з практикою і теорією психоаналізу.
Може виникнути питання: чому журнал Української Асоціації Психоаналізу публікує матеріали на двох мовах, а здебільшого – російською мовою? Ми думаємо, що наш журнал буде цікавий читачам усього пострадянського простору, так як ми об’єднані спільною історією, в тому числі і психоаналітичною. Також ми сподіваємося, що число публікацій українською мовою буде зростати з номера у номер .
На завершення хочу висловити подяку С. Ф. Глузману – виконавчому секретарю Асоціації Психіатрів України , який передав у Міжнародний Інститут Глибинної Психології психоаналітичну бібліотеку.
Висловлюю вдячність працівникам Міністерства Освіти і Науки України за уважне ставлення і професійну допомогу в такій непростій справі , як інституціалізація психоаналізу в Україні . Особливу подяку хочу висловити Президенту благодійної організації «Центр практичної філософії» Анатолію Володимировичу Толстоухову за його неоціненний внесок у справу відродження та розвитку психоаналізу в Україні .
Сподіваюся, що психоаналіз займе гідне місце в науковому, культурному та суспільному житті українського суспільства.
Головний редактор , С. Г. Уварова
ЗАСНОВНИКИ ЖУРНАЛУ :
Засновники: Благодійна організація «Центр практичної філософії», ТОВ «Міжнародний Інститут Глибинної Психології».
Голова редакційної ради: Толстоухов А.В.
Головний редактор: Уварова С.Г.
Редактор: Ромашова Т.С.
Редакційна Рада: Бенвенуто С., Буданська І.М., Кришевська О.В., Мазін В.А., Милотворська В.В., Савченкова Н.М., Самохвалов В.П., Толстоухов А.В., Уварова С.Г., Херсонський Б.Г., Цісаренко О.О., Шалімова С.М. , Юран А.
Редакція запрошує до співпраці фахівців у галузі психоаналізу, психодинамічних підходів в галузі психотерапії і консультування. Ми відкриті для співпраці і зацікавлені у тому, щоб число публікацій в нашому журналі збільшувалося, а діапазон поглядів і думок розширювався.
Телефон редакції у Києві: ( 044 ) 280-89-45
Ел. пошта: pa_kiev@mail.ru , pa_kiev@mail.ua
tatana@inbox.ru (Тетяна Ромашова , редактор )